|
|
Мертві не простять, живі не забудуть...
Мета: поглибити знання учнів про голодомор 1932-1933рр; показати всю
жорстокість, з якою винищували наш народ; виховувати особисту
стурбованість кожного за події тих років; сприяти пробудженню бажання
вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє
країни.
Обладнання: книжкова експозиція «Згадувати, щоб не повторилося», тематична
папка «Голодомор 32-33 років», фоторепродукції; свічки; черствий хліб,
вода, колоски.
Учитель: Кожен народ має свої традиції, історію, пам’ять. У пам’яті людській
навіки залишився 1932-33 роки найстрашніший в історії рік – рік
голодомору.
Ведучий1: Ти кажеш, не було голодомору
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели дотла?
Як навіть вариво виймали із печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І із торбинок нужденних стариків?
Ведучий2: Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людям поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять в моїх очах…
А кажеш – не було голодомору!
Ведучий 3: На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошую хвилину скорботи.
Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави,
співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої
совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.
Ведучий4: Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий
і малий схиліть голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-
геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку
перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою
молитвою, очистить наші душі від зла.
Хвилина мовчання
Ведучий 1: 1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло
розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з
домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали
підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався
голод.
Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і
коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя.
Найстрашніше почалося весною 1933 року. Закінчилися всі крихти
зерна, з’явилися перші померлі від голоду.
Ведучий 2: Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену
лободу змішували з товченими качанами кукурудзи і щасливим був
той хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги,
тріскалася шкіра.
Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони
божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар
мертвих дітей у мішках, везли на візках укого була ще хоч якась
сила.
Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.
Люди божеволіли з голоду.
Ведучий3: Маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький хлопчик,
умираючи, просив Бозю: «Дай хоч одненьку картопельку».
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Теж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я- пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?
Ведучий 4: Послухаймо спогади людей, яким вдалося вижити в ті жахливі часи.
Спогади жительки села Браниці Матюх Олени Семенівни
1916року народження про голодомор 1932-1933 років
Коли нашу країну спіткала страшна трагедія Голодомор 1932-33 років Олені Семенівні було 16 років. «Страшно навіть пригадувати ті роки», говорить ця стара, але мудра жінка, 21 травня 2008 року виповнилось 92 роки.
Вона розповідає, що люди страдали від голоду не тому, що не вродив врожай, а від того , що тодішня влада забирала від людей те, що вони придбали свою нелегкою працею.
Наприклад її сусідка Коваль Парасковія Пилипівна мала п’ятеро неповнолітніх дітей. Найменший Костя був немовлям в колисці. То ж, щоб сховати хоч трохи борошна Парасковія Пилипівна з чоловіком засипали його в колиску, а зверху положили маленького Костю. Але навіть тут ті, хто відбирав хліб у людей, знайшли борошно забрали, а дитину викинули, як «собача» на лавку так говорить Олена Семенівна.
Клочок Ганна Трохимівна теж мала п’ятеро дітей, згадує вона. Чоловік у неї помер. Щоб було чим годувати своїх дітей Ганна із своїм сином, якому тоді було 16 років, опустили своє зерно у колодязь. Та злі люди своїм пильним поглядом і черствим, нелюдським серцем знайшли зерно і в колодязі. Відібрали, погрузили на воза і повезли, залишивши дітей без куска хліба. Дуже тяжко переживали люди ці роки. Навіть згадувати жудко, той випадок, коли в однієї жительки, баби Фені (прізвища вона не пам’ятає ) померли двоє дітей. То цих мертвих дітей ця сім’я варила і їла. Олена Семенівна говорить, що своїми очима бачила, як з горшка виглядала дитяча рука.
Один житель нашого села Чудом залишився живий. Це Боклан Олексій (по батькові вона не знає). Його сім’я в 1933 році вся вимерла. Він, будучи невеликим хлопцем, теж настільки ослаб від голоду, що його прийняли за мертвого. Викопали яму, повкидали всіх, а яму не закидали. На ранок люди йдуть, а він біля ями сидить. Так він залишився жити, допомагали добрі люди годували, що самі мали. Дожив він до цього часу. Помер 5 років назад.
Ведучий 3: Чорним крилом накрив голодомор 1932-1933 рр. наше рідне село
Браниця. Лише за неповними архівними даними, зібраними
пошуковою групою «Мрія» від голоду загинуло наших
односельців. Також впродовж багатьох років збираються свідчення
очевидців про голодомор у нашому селі та записують їх до Книги
Пам’яті
Ведучий 4: Лінійка, присвячена вшануванню жертв голодомору 1932-1933рр
геноциду української нації - оголошується закритою.
|
| Категорія: Мої статті | Додав: branytsya_school (25.11.2013)
|
| Переглядів: 459
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
