Учитель історії провела захід "Минуле і сучасність"
Пошуково-дослідницка робота «Герої не вмирають».
Життя та діяльність Андрія Моругого , який загинув під час проведення антитерористичної операції на сході України
Керівник пошукової групи «Мрія»
учитель української мови та літератури
Юрченко О.І.
Пошукова група : учні 5 та 10 класів
Браницький ЗЗСО І-ІІІ ступенів
село Браниця
район Бобровицький
область Чергігівська
Моругий Андрій Миколайович
Народився 17 листопада 1974 року в сім’ї студента ІVкурсу сільськогосподарської академії Миколи Андрійовича та вчительки початкових класів Щаснівської школи Наталії Михайлівни. Свою шкільну дорогу Андрій розпочав у 1980 році в Браницькій загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та розваги з однолітками. Спокійним і доброзичливим запам’ятали його вчителі, однокласники та односельці. Закінчив школу у 1991 році із золотою медаллю.
З 1992 по 1996 р Андрій Миколайович навчався у сільськогосподарській академії на факультеті механізації сільського господарства, після закінчення якої працював комбайнером агрофірми “Славутич” на Київщині. З 1997 по 1999 – інженером – механіком по сервісному обслуговуванню тієї ж агрофірми . З кожним роком зростала його професійна майстерність. Йому довіряли працівники, тому згодом він став директором фірми «Інтерагросервіс» , а з 2007 – головою правління ВАТ племзаводу «Яненківський».
Моругий А.М. був турботливим чоловіком та люблячим батьком двох синів: Івана та Євгенія .
Проте почуття громадянського обов’язку та висока свідомість не дозволили Андрію Миколайовичу залишатися осторонь подій, що почали відбуватися в державі. 23.03.2014 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Воював у складі 72 – ї механізованої бригади, заступником командира роти з політично – виховної роботи .
Близько 7 години 13липня 2014року Андрій загинув під час артилерійського обстрілу машин супроводження конвою військової частини в районі села Калинове Амвросієвського району Донецької області. Нагороджений орденом Б.Хмельницького ІІІ ступеня посмертно. Поховали Андрія Миколайовича Моругого 15 липня у рідному селі Браниця . 29 травня 2015 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки загиблому в АТО герою Андрію Моругому. Меморіальну дошку відкрили на будівлі Браницької загальноосвітньої школи. У відкритті взяли участь родина та близькі героя, представники районної влади, товариші Андрія, учні та учителі школи та просто небайдужі браничани. Багато теплих слів прозвучало цього дня на адресу Андрія Моругого. І його рідні, і друзі згадують про нього як про прекрасну людину, надійного друга і товариша, доброго і люблячого чоловіка і батька. Мешканці села та учні школи завжди пам’ятатимуть свого земляка, який віддав своє життя, захищаючи незалежність і цілісність України.
Спогади про сина матері Андрія Моругого Наталії Михайлівни
Андрюша з самого дитинства був добрим, працьовитим, відповідальним у всіх домашніх справах та у шкільному житті. Він любив бавитися із своїм молодшим братиком Максимом, йому можна було доручати догляд за братом на тривалий час.
Любив читати , займався випалюванням, по дереву та різьбленням , захоплювався фотографуванням.
Був помічником у у домашніх справах. Цікавився машинами, тракторами. У восьмирічному віці міг управляти трактором.
Мав багато друзів, був лідером у дитячому колективі.
Спогади класного керівника Андрія Моругого
Тиртової Ольги Іванівни.
- У класі було 22 учні, і гуртувалися вони навколо трійки: Андрія, Колі й Наташі, моїх помічників і «заспівувачів» добрих справ у класі , та й у школі, - пригадувала вчителька. – Зокрема Андрій був наділений ще й талантом до малювання, різання й випалювання по дереву, слюсарної й навіть конструкторської справи. А як стінгазети малював! У шкільних пакостях не брав участі, але й випитувати у нього, хто що зробив, було марним. Віе виріс Людиною з великої літери, бо ще в школі був Учнем з великої літери.
«Розсекретив» мрію Андрія Миколайовича після поховання близький батьків товариш Микола Петрович Миколаєнко.
- Хлопець марив небом. Мабуть від батька передалося (Микола Андрійович помер у 2006 році). Друзі Миколи конструювали в сараї літака. Часто забігав до них Андрій, допомагав у дечому. Бачив, що двигун від мотоцикла не підходив до літального апарату. Тож пообіцяв, що коли заробить більше грошей, купить їм сильніший двигун. А ще буде старатися зробити власний невеликий літак.
Анатолій Халімон, однокурсник Андрія Моругого
- У нашій групі він найкраще розбирався в техніці, викладачі називали його інженером від Бога. Від такої високої оцінки Андрій не задирав носа, ба мав не менш важливі людські риси – скромність, людяність, надійність у дружбі. Про таких кажуть – душа колективу, справжній друг.
Коли довідався про загибель друга, відпросився на похорон товариша у командування військової частини, що в Гончарівському, куди теж був давно мобілізований .
